Чому на готелі «Україна» на Хрещатику відсутній дах-вишиванка, який планувався: розповідь доньки архітектора післявоєнної відбудови головної вулиці Києва

115 років тому народився академік архітектури Анатолій Добровольський — один із головних авторів проєкту післявоєнної відбудови Хрещатика. Тоді вулицю розширили з 35 до 75 метрів і звели монументальні будівлі з рисами українського бароко. Яка з них, за задумом Добровольського, мала стати візуальним акцентом Хрещатика? Які містобудівні ідеї лягли в основу проєкту, і що відбувається з головною вулицею Києва нині?

Про це, а також про родинні спогади в інтерв’ю «ФАКТАМ» розповіла архітекторка Тетяна Добровольська, донька Анатолія Добровольського.

«Елементи українського бароко в оздобленні Хрещатика подавали як вплив італійської чи португальської архітектури»

— Скільки проєктів було подано на конкурс відбудови Хрещатика?

ВІДЕО ДНЯ

— Понад двадцять, — розповідає Тетяна Добровольська. — Конкурс було оголошено ще під час війни — влітку 1944 року. Від початку проєкт, що став переможцем, розробляли під керівництвом головного архітектора Києва Олександра Власова. А мій батько тоді був його заступником. Після від’їзду Власова у москву на посаду головного архітектора цього міста тато став головним архітектором Києва.

Під час роботи над проєктом Хрещатика тато з колегами відвідував Італію, Іспанію та Португалію, вивчаючи тамтешні архітектурні шедеври. Щоб приховати елементи українського бароко в оздобленні будинків на Хрещатику, їх подавали як вплив італійської чи португальської архітектури. Насправді ж ці мотиви вніс саме мій батько — про це свідчать ескізи, виконані його рукою.

РЕКЛАМА

Анатолій Добровольський (ліворуч) з колегою Борисом Приймаком перед макетом Хрещатика. На передньому плані макет готелю «Україна» зі шпилем. Фото з сайту https://oktv.ua

— Де знаходилася архітектурна майстерня вашого батька та його команди, яка працювала над проєктом Хрещатика?

— Майстерні розміщувалися біля Михайлівської площі. Згодом вони переїхали до інституту «Київпроєкт», який тоді знаходився на парній стороні Хрещатика біля міськради. Моя мама — також архітектор і працювала з татом в одному інституті.

— Чи розглядалась можливість відновлення будівель на Хрещатику, які були зруйновані на початку гітлерівської окупації Києва у вересні 1941 року?

РЕКЛАМА

— Завданням було створити новий Хрещатик, адже стара забудова, знищена вибухами й пожежею у 1941 році, не підлягала відновленню. Будівлі не зносили — лише прибирали завали. Павло Тичина тоді написав:

«Люба сестронько, милий братику,
Попрацюємо на Хрещатику!
Ви з того кінця, ми — з цього кінця,
Труд освітить нас, наче ті сонця».

Втім, окремі споруди — з парного боку, на Європейській площі та біля Бессарабки, — вдалося зберегти.

Втрата старого Хрещатика була болісною, але відкрила простір для створення унікального архітектурного ансамблю. До того ж до війни вулиця була значно вужчою — її розширили вже під час післявоєнної відбудови. Завдяки цьому створили багатоярусні пішохідні зони з правого боку вулиці (якщо рухатися від Бессарабки), а також невеликі камерні площі (курдонери) уздовж неї. Таким чином втілили важливу ідею проєкту — забезпечити видимість схилів Печерська крізь проміжки між будинками.

РЕКЛАМА

«Микита Хрущов очікував побачити в Києві готель зі шпилем. Те, що побачив, його розчарувало»

— Чи планувалося, що певна будівля стане головним архітектурним акцентом Хрещатика?

— Так, ідеться про дві висотні домінанти. Перша — 15-поверховий «Будинок із зіркою» (Хрещатик, 25), що замикає перспективу вулиці Богдана Хмельницького. Друга — готель «Україна» (раніше — «москва». — Авт.), який, втім, реалізували не так, як задумували.

— Тобто він мав бути зі шпилем?

— Саме так. Був затверджений варіант зі шпилем, але батько запропонував альтернативу — високий дах, укритий кольоровою черепицею з візерунками, як вишиванка. На звороті ескізу він власноруч написав, що вважає це рішення найкращим. Цей варіант відсилав радше до Чернівецького університету, а не до сталінських висоток. До речі, він досі міг би бути втілений.

Таким в середині XX століття був Майдан Незалежності, навпроти якого знаходиться готель «Україна» (тоді «москва»). Фото з архіву родини Добровольських

— Керівництво віддало перевагу стилю «московських» шпилів?

— Та зрештою не сталося ні шпиля, ні мистецького даху. У 1955-му в СРСР розпочалася кампанія проти «архітектурних надмірностей». У Києві на це відреагували завзято: наказали прибрати декор, зменшити поверховість, демонтовано армування стін. Застосували спрощений, «сучасний» тоді варіант.

— Чому саме готель став об’єктом змін?

— Бо його будували останнім — ще можна було втрутитися. Улюблений учень батька, архітектор Янош Віг, згадував, що радянський очільник Микита Хрущов, відвідуючи Київ, очікував побачити готель зі шпилем, згідно з проєктом. Те, що побачив, — його розчарувало.

Для розуміння (принаймні, молодого покоління): боротьба з «надмірностями» в архітектурі не стосувалася естетики — головна причина була економічна та стосувалась вартості оздоблення. Через гостру нестачу житла в країні вирішили будувати дешево й швидко. Так почалася епоха масового житлобудівництва, яка й справді дозволила частково вирішити «квартирне питання».

«Після відновлення Хрещатика батьку дали чотирикімнатну квартиру на цій вулиці»

— Хочу уточнити: «зрізання» верхніх поверхів готелю «Україна» відбулося без участі Анатолія Добровольського?

— Ні, це вже була перероблена версія проєкту, виконана ним.

— Тобто саме він адаптував початкову ідею зі шпилем до нового варіанту?

— Так. І важливо, що він зробив це свідомо, — йому була близька сучасна архітектура XX століття, яка прагне виразності не через оздоблення, а через форму, пластику, акценти. Це ще й те, що батько називав синтезом мистецтв — поєднання архітектури з іншими видами, такими як мозаїка, живопис, декоративне оздоблення.

— І де він втілив цей підхід?

— У кінотеатрі «Україна», в інтер’єрах ресторанного комплексу станції метро «Хрещатик», аеропорту «Бориспіль», Будинку художника, ресторанах «Вітряк», «Полтава», «Курені». До речі, фасад Будинку художника він бачив інакше — не з теперішніми «сімома повішеними» (музами), а з білим барельєфом власного авторства. Але замовник — Спілка художників — обрав скульптури муз.

«Будинок з зіркою» — одна з двох зорових домінант Хрещатика. Фото з сайту https://tykyiv.com

— Анатолія Добровольського нагородили за архітектурний проєкт Хрещатика?

— Державною премією. А ще за наказом Микити Хрущова батьку дали чотирикімнатну квартиру на Хрещатику. До того тато жив в підвальному приміщенні однієї з будівель на території Софії Київської.

У нас не було якихось особливих статків. Мали дачу — стандартні шість соток, на яких тато власноруч побудував двоповерховий будиночок. Після його смерті я знайшла вдома чеки, накладні ледь не на кожну цеглину, які було використано для будівництва дачі.

— Чи правильно я розумію, що Хрущов прихильно ставився до творчості Анатолія Добровольського?

— Так, з великою повагою. Наведу приклад зі спогадів Володимира Гусєва, голови Київського міськвиконкому у 1968−1979 роках (тобто мера Києва. — Авт.). Він описував випадок у державній резиденції в Межигір’ї (проєкт якої створив мій батько). Коли там перебував Хрущов, хтось негативно згадав про тата, і Микита Сергійович різко став на його захист: мовляв, Добровольський — справжній професіонал.

Подружжя архітекторів Анатолій і Галина Добровольські вдома

— Ви згадували, що ваші батьки працювали разом у «Київпроєкті». Вони там і познайомилися?

— Так. Після розлучення батько став, мабуть, одним із найзавидніших женихів у Києві (усміхається). Нашими сусідами були архітектори Авраам Мілецький і Адда Сіренєва, вони також працювали в «Київпроєкті». Адда й порадила татові звернути увагу на Галину з інституту — тобто на маму.

— Він її раніше знав?

— Знав, але не близько. Адда Федорівна порадила запросити маму на етюди — тато дуже любив малювати на природі. Запросив — побачив, як вона працює з мольбертом, — і закохався.

— У батька були діти від першого шлюбу?

— Так, син Леонід. У другому шлюбі народилися ми з молодшим братом.

— Як склалася доля дітей архітектора?

— Леонід викладав у Київському інженерно-будівельному інституті, створив там кооператив, де студенти могли заробляти за фахом. На жаль, він рано пішов із життя — у 50 років. Його й досі згадують у закладі. Я також стала архітекторкою, маю кілька реалізованих проєктів у Києві. А мій брат здобув освіту фізика.

«У квартирі нашої родини мрію створити музей не лише батька, а й архітектури тієї епохи»

— Квартира, де жила й працювала наша родина, досі існує, — розповідає Тетяна Анатоліївна. — Я мрію створити там музей. Ідея належала ще мамі. Важливо, щоб це був не лише музей мого батька, а й архітектури тієї епохи.

Тетяна Добровольська мріє про музей у квартирі батьків. Фото з архіву родини Добровольських

На жаль, стан квартири далекий від належного: облицювання зовнішньої стіни пошкоджене саме в тій частині, де розташоване житло. Причина — пошкоджена труба, стіна постійно намокає. Виправити це можуть тільки комунальники — потрібен дозвіл на фасадні роботи й спеціальне обладнання. Уже близько 15 років я звертаюся до керуючої компанії з вимогою провести ремонт. Комунальники не реагують.

Суд виніс два рішення: компанія має відремонтувати фасад, я — сплатити за дератизацію підвалу, який узагалі в приватній власності.

— Тобто справа з місця не зрушила?

— Саме так. Але я переконана, що правда на моєму боці. Музей мого батька обов’язково буде створено — він заслуговує на це. Його Хрещатик — архітектурна перлина столиці, гідна статусу об’єкта спадщини ЮНЕСКО.

— Як ви оцінюєте сучасний стан Хрещатика?

— Важко назвати його добрим. Схили Печерська, які мали бути видимими між будинками, нині переважно перекриті новобудовами — зокрема, обабіч «Будинку з зіркою».

Варто пам’ятати: Хрещатик зводили переважно у стилі українського бароко, з керамікою як автентичним матеріалом. Цей ансамбль — приклад тонкого збереження національних традицій, навіть у час, коли це переслідувалося. Його потрібно берегти — як символ культури й незламності.

— Але є й модерні об’єкти?

— Так, готель «Україна», павільйон метро «Хрещатик» з рестораном, кафе «Чай-кава», створене моєю мамою. За нього нині триває боротьба — є судове рішення про його збереження, але деякі архітектори, на жаль, хочуть забудувати й цю ділянку. А треба ж розуміти: будівлі прославляють архітектора, а не місце під ними.

— Багато будинків на Хрещатику потребують реставрації?

— Практично всі. Це має стати пріоритетом національного рівня — ми ж говоримо про головну вулицю країни, у тандемі з Майданом Незалежності.

— Плануєте конкретні кроки?

— Так. Разом з однодумцями створюємо Фонд збереження Хрещатика. Перше завдання — детальний реєстр усіх проблемних точок: з описами, фото- та відеофіксацією. Сподіваюсь, зможу впливати на забудову як архітекторка й спадкоємиця творчої спадщини батьків. Але передусім — як громадянка. Бо збереження історії та культури — наш спільний обов’язок. Це про майбутнє України.

Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що у віці 100 років померла художниця-монументалістка Оксана Грудзинська, чиї мозаїки прикрашають станцію метро «Хрещатик» у Києві.

Источник