«Пацани, не бійтеся!»: вкравши у німців ідею плівкового фотоапарата Leica, чекісти посадили на виробництво контрафакту малолітніх злочинців з усієї України

Коли мій тато у 70-ті, після зміни на заводі, закривався з фотоапаратом у крихітному туалеті тісної криворізької хрущовки й вимикав світло, моє серце починало тремтіти. Зараз він зарядить касету з фотоплівкою у спеціальний бачок. Заллє туди проявник. Покрутить котушку, проявить плівку та причепить її з негативними чорно-білими зображеннями прищіпками на сушіння… О, ця мить, коли при червоному світлі ліхтаря у ванночці з проявником, що різко пахне, починає з'являтися зображення мами, сусідки тітки Ліди або хлопчиків, які грають у футбол у дворі!

Тато сушив чорно-білі знімки у фотоглянцевателі… І ховав старенький фотоапарат ФЕД, найпопулярніший у ті роки в СРСР, до наступного чаклунства… У країні, яка «здолала всіх ворогів», ФЕД презентувався як «досягнення радянської фотопромисловості». Авжеж, той факт, що винахід відверто поцупили у німців радянські чекісти, не афішувався.

«Так, я ризикну!»

Це зараз багато хто вже знає, що з радянського ФЕДу стирчать вуха німецької «Ляйки», винайденої рівно 100 років тому. А тоді ім'я винахідника першого у світі плівкового фотоапарата, талановитого німецького механіка та експериментатора Оскара Барнака, нікому в СРСР не було відоме.

ВІДЕО ДНЯ

Оскар займався фотографією та нарікав, що йому доводиться тягати на собі платівкову фотокамеру й важке приладдя до неї. У ті роки фотокамери були дуже громіздкими, а дорогі фотопластини — скляними та важкими. Їх слід було змінювати після кожного знімка та ще й носити із собою у коробці. До того ж низька чутливість фотопластин змушувала фотографа під час знімання робити витримку від десятків секунд до декількох хвилин… Страшна морока!

Оскар мріяв створити невелику та зручну фотокамеру. І, вступивши 1911 року на службу у відому фірму «Ернст Ляйтц», що виробляла мікроскопи й біноклі, у місті Вецлар (земля Гессен) на посаду керівника дослідницьких робіт, став працювати над цією ідеєю.

РЕКЛАМА

Винахідник плівкового фотоапарата Оскар Барнак. Фото з Вікіпедії

Перший прототип — Ur-Leica — був створений у 1913−1914 роках. А 1920 року фірма серйозно задумала реалізацію ідеї Барнака. А все чому? Перша світова закінчилася поразкою Німеччини. На неї звалилися санкції та репарації. Наука й економіка переживали повний крах. Оптичні приціли та мікроскопи Ляйтца були нікому не потрібні. І тоді Оскар Барнак, який працював у фірмі «Ернст Ляйтц», так запалив боса своєю ідеєю, що той 1924 року погодився на перші експериментальні моделі.

Власник компанії Leitz Optic з 1920 року Ернст Ляйц II. Фото з Вікіпедії

РЕКЛАМА

Щоправда, вони нікому не сподобалися. І Ляйтц уже було збирався згорнути справу. Та ось тільки Барнак продовжував його атакувати… Одного разу голодний Ляйтц, який поспішав закінчити бесіду з Барнаком перед обідом, вигукнув: «Ja, es wird riskiert!» — «Так, я ризикну!» І Барнак продовжив додумувати свою ідею кишенькової моделі німецької фотокамери. У 1925 році була представлена перша модель, яка працювала на основі американської кіноплівки Eastman Kodak.

Перший плівковий фотоапарат компанії Leitz зразка 1925 року. Фото з сайту leica-camera.com

Вона була ще не дуже досконала, але вже така прекрасна! Оптичний видошукач, механізм перемотування плівки з лічильником кадрів (загалом на плівці вміщалося 36 кадрів), автоматичний механізм затвора, який давав змогу змінювати час витримки від 1 до 1/500 секунди, висувний об'єктив зі змінюваною діафрагмою, механізм синхронізації фотоспалаху та багато іншого… Це був справжній переворот!

Стандартна 35-мм кіноплівка. Фото з Вікіпедії

РЕКЛАМА

Щоправда, за якістю зображення фотоплівка трохи поступалася скляній фотопластині… Але решта переваг мініатюрних кишенькових камер полонила всю Німеччину, а незабаром і Америку, де Leitz відкрила свої філії.

«Нехай комунари роблять лейки!»

Як же новинка потрапила до СРСР? У другій половині 20-х, у роки НЕПу, радянський режим вдавався відкритим і ліберальним, і дозволяв завозити собі «буржуйські» товари. Щоправда, на той час імпортні дорогі фотоапарати були по кишені лише багатим непманам і великим начальникам.

За однією з версій, першим, кому спала на думку запозичити німецький винахід і розпочати виробництво аналогічних фотоапаратів у СРСР, був заступник начальника економічного управління ГПУ (Головного політичного управління) УРСР, а потім перший заступник начальника Харківського обласного відділу ГПУ Олександр Йосипович Броньовий (справжнє прізвище Факторович). Він займався реквізицією «кулаків» і «непманів», переконуючи їх передати державі багатства, які вони мали.

Олександр Факторович був одним із синів одеського революціонера-троцькіста Йосипа Факторовича, який узяв собі партійне прізвисько Броньовий, за аналогією з іншими революціонерами (Ленін, Сталін, Троцький, Каменєв etc.), і дядьком знаменитого радянського артиста Леоніда Броньового, того самого шефа гестапо Мюллера з культового радянського серіалу «17 миттєвостей весни». Після встановлення більшовицької влади в Україні він зробив запаморочливу кар'єру від помічника токаря і слюсаря до державного й політичного діяча.

Броньовий-Факторович і приніс німецький фотоапарат Leica до майстерень дитячої трудової комуни НКВС УРСР ім. Ф. Е. Дзержинського, яка знаходилася на околиці Харкова, для розбирання та копіювання. Новинку планували назвати на честь засновника колонії, затятого чекіста «з холодним розумом та гарячим серцем» Фелікса Едмундовича Дзержинського, або скорочено ФЕД.

Газети тих часів запевняли, що ідея про випуск лейки «виникла у самої трудкомуни 1932 року». Однак широко розрекламований радянський педагог Макаренко у своїй «Педагогічній поемі» трохи відкрив завісу над тим, хто ж і звідки спустив замовлення на контрафактну продукцію:

«У 1932 році було сказано у комуні:

— Робитимемо лейки!

Це сказав чекіст, революціонер і робітник, а не інженер і оптик, і не фотоконструктор. І інші чекісти, революціонери та більшовики сказали:

— Нехай комунари роблять лейки!

Комунари у ці моменти не хвилювалися:

— Лейки? Звісно, робитимемо лейки!

Але сотні людей, інженерів, оптиків, конструкторів відповіли:

— Лейки? Що ви! Ха-ха…

— …Хлопчики? Лінзи з точністю до мікрона? Хе-хе!

Але вже п'ятсот хлопчиків і дівчаток кинулися у світ мікронів, у найтонше павутиння найточніших верстатів, у найніжніше середовище допусків, сферичних аберацій та оптичних кривих, сміючись, озирнулися на чекістів.

— Нічого, пацани, не бійтеся, — сказали чекісти.

Розгорнувся у комуні блискучий, гарний завод ФЕДів, оточений квітами, асфальтом, фонтанами. Днями комунари поклали на стіл наркома десятитисячний «ФЕД», безгрішну витончену машинку".

Безгрішну. А як же. Вочевидь, така дрібниця, як крадіжка чужої інтелектуальної власності в ідеологічно чужої німецької країни, зовсім не здавалася ні чекісту Броньовому, ні педагогу Макаренку, ні малолітнім правопорушникам, відданим у комуну на перевиховання, чимось жахливим.

Німецький фотоапарат Leica 2 випуску 1932 року та перший радянський ФЕД випуску 1933 року. Знайдіть відмінності. Фото з Вікіпедії

Перші моделі, створені у майстернях, повністю пішли працівникам НКВС

Навіщо ж чекістам знадобився німецький винахід? Відповідь, гадаю, криється в планах ІІ п'ятирічки. У період з 1933-го по 1938 рік НКВС УРСР мало забезпечити поголовну паспортизацію населення республіки. А це означало щонайменше тридцять мільйонів паспортів із маленькою чорно-білою фотографією 3×4 см. 30 мільйонів фотографій — і це лише для паспортів! А ще фото потрібні були для особистих справ, для службових посвідчень, для військових квитків, для кримінальних справ, для розвідувальних цілей, врешті-решт.

Жодною фототехнікою, яка досі існувала, неможливо було виконати цю титанічну роботу. А ось «кишеньковою» «Лейкою» під назвою ФЕД — цілком.

Перші моделі апаратів, зібраних у майстернях комуни, навіть не надходили до магазинів на продаж, а використовувалися виключно для потреб правоохоронного відомства. Тому ця спеціальна партія фотоапаратів ще мала назву ФЕД НКВС. У 1934 році виробництво було розширене та перенесене на Харківський машинобудівний завод ім. Фелікса Едмундовича Дзержинського.

Фотоапарат ФЕД НКВС. Фото з Вікіпедії

Лише за 5 років, з 1933-го по 1938 рік, у Харкові було випущено понад 50 тисяч контрафактних фотоапаратів ФЕД. Потім до них додалися «Зоркий» ленінградського ЛОМО та інші моделі, також передрані з іноземних моделей і вже доступні для вільного продажу в СРСР.

Цікаво, що хоч би як радянська пропаганда вихваляла ФЕДи, звичайні громадяни та фоторепортери її продовжували називати «Лейкою». Назва незабаром стала узагальненою для будь-якого компактного фотоапарата й часто використовувалася в радянській літературі. Наприклад, як у «Пісні про веселого репортера» фронтового поета-пропагандиста Костянтина Симонова:

Под Купянском, в июле,
В полынь, в степной простор
Упал, сраженный пулей,
Весёлый репортёр.
Блокнот и «Лейку» друга
В Москву, давясь от слёз,
Его товарищ с юга
Редактору привёз.
Но вышли без задержки
Наутро, как всегда,
«Известия», и «Правда»,
И «Красная звезда».

Ну наче учора написано.

Тим часом сам промисловий шпигун Олександр Факторович-Броньовий до Другої світової не дожив. 1937 року «за махінації з квартирою» його засудили на один рік виправних робіт за місцем роботи. 1938 року заарештували і знову засудили, але вже на 5 років таборів. Сів він аж ніяк не за крадіжку інтелектуальної власності у німецьких виробників «Лейки». Справжньою причиною арешту стало його троцькістське минуле. Помер чекіст у таборі 1940 року.

Олександр Йосипович Броньовий. Фото з кримінальної справи. Сфотографовано тим самим ФЕДом

«Потяг свободи Leica» вивіз 300 євреїв з нацистської Німеччини

Також рано помер і автор «Лейки» Оскар Барнак. Він пішов з життя у 1936 році у віці 56 років у Німеччині, встигнувши насолодитися своїм успіхом. А що ж глава Leica Ернст Ляйтц, який випустив у світ дітище Оскара Барнака? Поки ідею «Лейки» передирали в СРСР, він випускав нові моделі та розширював виробництво, відкрив кілька іноземних торгових представництв у Франції, Великій Британії, Гонконгу та Сполучених Штатах, довіривши керівництво ними синам Людвігу, Ернсту та Гюнтеру. А улюблена дочка Елсі залишалася при ньому у Вецларі, помічницею у бізнесі.

За своїми політичними переконаннями Ернст Ляйтц II був демократом, перебував у ліволіберальній Демократичній німецькій партії (DDP), яку іноді фінансував. Його лякали антисемітські настрої у німецькому суспільстві. Адже на його фабриках працювало багато євреїв, і це були найкращі його фахівці! Ляйтц несхвально ставився до штурмовиків із SA, які в його маленькому Вецларі влаштовували мітинги та нічні ходи вулицями зі смолоскипами. За уніформу штурмовиків — коричневі сорочки — Ляйтц називав їх коричневими мавпами.

Коли за результатами виборів у Рейхстаг 1933 року всю владу у країни отримала Націонал-соціалістична партія Німеччини на чолі з Адольфом Гітлером, над підприємством Leica відразу ж встановили державний контроль, спускаючи зверху плани з виробництва військової продукції. Також контролювали й інші німецькі підприємства, як, наприклад, авіазаводи Гуго Юнкерса, який ніяк добровільно не хотів виробляти бомбардувальники. Але фюрер готував Німеччину до нової великої війни.

У вересні 1935 року в Німеччині було прийнято Нюрнберзькі расові закони, які забороняли євреям, серед іншого, обіймати висококваліфіковані посади. Чимало євреїв у Вецларі відразу залишилися без роботи. Проте Ернст Ляйтц, попри заборони, наймав їх до себе на підприємство, а незабаром почав «переводити» своїх єврейських співробітників разом із їхніми сім'ями до закордонних офісів продажу Leica, переважно у США.

Після прибуття до Нью-Йорка біженцям потрібно було з'явитися в офіс Leica на Мангеттені, де вони отримували камеру Leica та щотижневу стипендію, доки не будуть працевлаштовані. Єврейські біженці продовжували кар'єру в галузі фотографії, ремонту камер, продажу та маркетингу.

Такий напівлегальний спосіб вивезення євреїв з нацистської Німеччини незабаром отримав назву «Потяги свободи Leica». Особливо активно пішли потяги після Кришталевої ночі 1938 року, коли сотні єврейських підприємств та синагог були розгромлені по всій Німеччині. Але 1 вересня 1939 року Гітлер оголосив про закриття кордонів Німеччини, а на підприємство Leica навідалося гестапо.

Достатнього компромату на рятівника євреїв Ернста Ляйтца вони не мали, і гестапо схопило його топменеджера Альфреда Тюрка. Він безпосередньо займався відправкою біженців. Але Ляйтц визволив його, заплативши величезний хабар.

Навіть після того, як кордони були закриті, дочка Ернста Ляйтца Елсі Кюн-Ляйтц продовжувала допомагати євреям тікати з Німеччини. 1943 року Елсі схопили гестапівці, коли вона займалася контрабандою єврейських жінок до Швейцарії, і кинули у в'язницю у Франкфурті. Її допитували та били. Елсі провела в ув'язненні кілька місяців. Ляйтц зміг запобігти її відправленню до концтабору та повернути додому.

Коли дочка повернулася на завод до батька, там уже працювало 800 українських жінок, вивезених під час ІІ Світової війни та влаштованих на вимогу німецької влади на виробництво. Елсі робила все, щоб забезпечити їм прийнятні умови праці. Захищала, як могла.

Ернст Ляйц II зі своєю дочкою Елсі. Фото із сайту www.ernst-leitz-stiftung.org

Загалом Ернсту Ляйтцу II вдалося врятувати від смерті та вивезти з нацистської Німеччини понад 300 єврейських біженців. Це число, звичайно, менше, ніж тисяча життів, врятованих Оскаром Шиндлером, але Ернст Ляйтц II та його дочка Елсі Кюн-Ляйтц також були відзначені почесним званням Праведників світу, і їхні імена були увічнені в Яд ва-Шем на Горі Пам'яті в Єрусалимі.

Штаб-квартира Leica Camera Wetzlar Німеччина

Німецька «Ляйка», як і раніше, залишається одним з найвідоміших і найпопулярніших західних брендів. Його радянська копія ФЕД випускалася з 1934-го аж до кінця 90-х років, після чого Харківський машинобудівний завод «ФЕД» припинив її виробництво. Старі моделі «Ляйки» можна сьогодні продати або купити за 50−350 євро. Свою сімейну реліквію — татів радянський ФЕД — я не зберегла. Він загубився під час моїх численних переїздів.

Источник